Публікації

"Рівні" та "рівніші"

З обранням Віктора Андрійовича Ющенка Президентом України багато хто сподівався, що в Україні нарешті закінчиться "ера обраних", одним із складових елементів якої була "нагородоманія". До кожного державного чи професійного свята країна отримувала чергову порцію героїв, орденоносців та заслужених. Досить часто нагороди отримували чиновники чи політики з нагоди свого ювілею. Така практика поступово дискредитувала інститут державного нагородження та нівелювала суспільну цінність самих нагород.

Однак, як показав час, новий Президент, Віктор Ющенко, також не проявив прагнення до змін. Хоча, необхідно віддати належне, перший Указ Ющенка про нагородження (№ 113/2005 від 19 січня 2005 року) стосувався відзначення осіб, які примусово утримувалися у нацистських концентраційних таборах. Та вже за кілька днів нагородний процес пішов усталеною стежкою.

На початку березня 2005 року низка митців написали з цього приводу відкритого листа Президенту України Віктору Ющенку, Віце-прем'єру з гуманітарних питань Миколі Томенку.

"Ми звертаємося до Вас із закликом бути послідовними у Вашому прагненні якнайшвидше наблизити стандарти громадської, соціальної, правової сфери, мистецького та культурного життя, до європейських. Десятки років працюючи в мистецтві та культурі, пам'ятаючи реалії радянського життя, ми закликаємо Вас відмовитися від практики надання звань "заслужений артист" (діяч мистецтв, журналіст, учитель тощо) і "народний артист України", а також скасувати різного роду пільги для тих, хто вже має такі звання" – написали тоді Богдан Сорока, Володимир Кауфман, Роман Петрук, Андрій Гуменюк, Петро Гуменюк, Євген Равський, Андрій Сагайдаковський, Маркіян Іванишин. До цих слів згодом приєдналися низка інших відомих осіб.

Та вже в липні 2005 року Президент просто шокував своїх прихильників, нагородивши з нагоди Дня Незалежності України понад 700 осіб. У 2006 році список нагородженим до Дня Незалежності став дещо коротшим – більше 500 осіб. Слід зазначити, навіть Леонід Кучма, за президентства якого і було прийнято нову редакцію Закону України "Про державні нагороди" не був таким щедрим.

Саме після нагородження з нагоди 14-ї річниці Незалежності України до Ющенка намагався "достукатися" відомий співак, один із символів Помаранчевої революції Олег Скрипка, який відмовився від присвоєного йому звання "Заслужений артист України".

Як пояснив тоді Скрипка, його відмова "є спробою примусити нову владу почути тих, хто був на Майдані під час Помаранчевої революції". Музикант зазначив, що хоче цим своїм кроком не дозволити тим, кого він підтримував і зараз підтримує, "перетворитися на кучмізм".

Це був Вчинок (вчинок – не стільки як факт відмови, а як публічне зауваження Ющенку з боку його прихильника), однак здається він так і не викликав жодної реакції з боку Президента чи його Секретаріату. Принаймні відсутня інформація про те, що у Президент розмовляв з цього приводу з Скрипкою нагородженим. А згодом почалася осіння війна помаранчевих і тема взагалі затихла.

Кого і за що?

Звісно ж, у самій практиці нагородження немає нічого поганого, але в Україні, яка успадкувала багато радянських традицій, ця церемонія набула дещо неприродних відтінків.

У демократичних країнах світу (однією з яких прагне стати і Україна) таких дивних форм відзначення своїх громадян, як присвоєння звання заслужений працівник якоїсь сфери, просто не існує. Було б дуже цікаво побачити візитку американського адвоката, в якій би значилось "Заслужений юрист Сполучених Штатів Америки". Або спробуйте уявити, що в біографії якогось німця значиться "Заслужений економіст ФРН". Боюсь, що не вдасться відшукати і "Заслуженого працівника сільського господарства Голландії" чи "Заслуженого виноградаря Франції".

І хоча можна кивати на "жорстокість" капіталістичного світу, водночас у відсутності "заслужених", є абсолютно виправдана логіка. Підтвердженням професійності адвоката є його гонорари, а економіста - високі прибутки фірми, на якій він працює. Можливо підхід дещо жорстокий, але водночас справедливий – "кожному за здібностями, кожному відповідно до праці".

Що ж стосується державних чиновників чи політиків, то тут діє абсолютно інший принцип - громадяни наймають цих осіб для виконання функцій держави і платять їм за це відповідну зарплату. Якщо ти працюєш добре, молодець, саме для цього тебе й наймали. Якщо ж погано, то переоберуть чи проженуть з посади. Звісно, існують певні особливості, і в деяких країнах чиновника не так легко звільнити але й нагороджувати його ніхто не буде.

До речі, нагородження орденом, чи присвоєння почесного звання дозволяє не лише записати гарний рядок в автобіографії, а й отримати пристойну доплату до зарплати чи пенсії. Для прикладу, Законом України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" особам, яким присвоєно почесне звання "заслужений", встановлюється надбавка до пенсії у розмірі від 20 до 25 відсотків прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність.

Якби європейці дізналися скільки українських чиновників за останні роки отримали державні нагороди (це при тому, що економіка особливо визначних досягнень не демонструє) напевно їх здивуванню не було б меж.

Слід зазначити, що за часів Радянського Союзу отримати нагороду було не так то й просто. І більшість нагороджених справді заслужили її (щодо митців, ситуація була дещо іншою – адже вони були під партійною опікою і хто "співав" не так як веліла партія, міг і за грати потрапити, а не те, що на нагороду претендувати). Але ж то були інші часи, соціалістична дійсність, усі працювали на одну велику фірму, яка називається державою.

Україна ж незалежна демократична держава, яка задекларувала ринкову економіку та приватну власність і соціалістичні підходи мали би відійти в минуле. "Ми звертаємо Вашу увагу на те, що країни Східної Європи, зокрема еліти цих країни, відмовилися від цієї практики ще 15 років тому, після виходу з-під радянської опіки, падіння Берлінського муру та розвалу СРСР, на те, що лише три країни – Росія, Бєларусь та Україна – залишили ці рудименти імперської опіки над мистецтвами", писали у вже цитованому листі до Президента українські митці.

Звичайно, відзначення державними нагородами справа потрібно. Але держава повинна відзначати тих, хто проявив героїзм, самовідданість, хто ризикував своїм життям чи здоров'ям. Тобто тих людей, нагородження яких не буде викликати жодних запитань у суспільстві.

Не будемо вдаватися в персоналії, щоб когось не образити, адже напевно серед наших заслужених є дійсно унікальні люди. Але багато нагороджених нічим не кращі і не гірші за більшість своїх колег. Чому "за багаторічну сумлінну працю" держава відзначає майстра 2-го цеху заводу (який, до речі, вже давно в приватній власності), а про майстра 3-го цеху забуває? А як щодо майстра на сусідньому заводі? Теж стосується і переваг викладача одного ВУЗу над іншим. Таких прикладів можна назвати безліч. І більшість обізнаних з ситуацією на певному підприємстві чи в якомусь міністерстві можуть "вирахувати" кого і за що нагородили. Той, хто добре знає політичну тусовку, вивчивши кілька президентських указів, також легко побачить відповідь на це питання.

В Європу???

Останнім часом ситуація з нагородженням стає все більш безглуздою та скандальною. Так, нещодавно соціалісти жорстко розкритикували Президента України Віктора Ющенка за нагородження орденом князя Ярослава Мудрого III ступеню колишнього Генерального прокурора України Михайла Потебенька. В Указі значиться, що Потебенько нагороджений за визначний особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 70-річчя від дня народження (про ювілеї згадувалось на початку статті).

У заяві фракції СПУ, яку озвучив на засіданні Верховної Ради України 21 лютого народний депутат України Сергій Червонописький прозвучало, що "нагороджувати екс-генерального прокурора президентським орденом, коли до цього часу справа Гонгадзе не доведена до суду, верх політичного і людського цинізму". І хоч за два дні Червонописький вибачився перед Потебеньком "за надто різкі слова на його адресу", він зазначив, що йому "соромно за баб Парасок та співаючих ректорів, які хизуються з нашої держави своїми нагородами".

Можна постійно говорити про інтеграцію в Європейський Союз та закликати будувати Європу в Україні. Однак, поки наша політична еліта не відмовиться від "совітського" менталітету, не змусить себе "заглибитись в демократію, як вона є" – не бачити нам ні Європи, ні демократичної України.

Михайло Дяденко, CLAPRI

14.09.2008


15.03.2017
ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" розглядає питання про врегулювання проблеми вкладників, рахунки яких були відкриті на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя...
05.01.2017
Якщо говорити про економічні підсумки року, то самим провальним слід все ж вважати боротьбу з корупцією, від якої страждає українська економіка, і яка досить боляче на неї впливає.


07.07.2016
6 липня 2016 року Посол Італії в Україні Фабріціо Романо вручив від імені Президента Італії народному депутату України Оксані Білозір високу державну нагороду Італійської Республіки – Орден Зірки Італії з присвоєнням звання «кавалер».


Copyright - CLAPRI, 2008. All rights reversed. Яндекс цитирования
Головна Пошук Контакти