Публікації

Пост-Майдан: надто далекі вони від народу
Незабаром, багато з нас згадуватимуть події, які відбулися два роки тому. Згадувати, тому що у більшості їх безпосередніх учасників навряд чи буде святковий настрій.

І навіть ті, хто розуміли неможливість "покращення вашого життя вже сьогодні" певно в шоку від нинішнього стану речей. За півторарічний термін два помаранчеві уряди не те що не завершили, а навіть не розпочали реалізацію жодної інституційної реформи.
Як виявилося згодом, у Президентської (та і Прем’єрської) команди навіть не було чіткої програми дій, якщо за таку не вважати маніфест "Десять кроків назустріч людям".

Фактично, зиск від революції отримали лише частина найбагатших та найбідніші. Останнім дісталися відчутні соціальні виплати, ініційовані Урядом Юлії Тимошенко. Що стосується перших, то частина з них змогли суттєво поправити свій фінансовий стан за рахунок перерозподілу власності та грошових потоків.

Більшість же тих, хто стояв на Майдані (а також тих, хто обігрівав майданівців та носив їм їжу) залишилися чужими на цьому "святі життя". Мова про так званий середній клас, до якого можна умовно віднести представників середнього та малого бізнесу, а також осіб, які самостійно вирішують питання свого виживання, не сподіваючись на підтримку держави.

Фактично, жодне питання, яке вивело людей на Майдан, так і не було вирішено. Навіть до широко рекламованих здобутків нової влади є питання. Свобода слова поки поняття відносне, адже законодавства, яке б раз і назавжди врегулювало відносини між журналістами та власниками видань, так і не з’явилося. А запуск темників, то лише питання часу, було б бажання.

Ефект виплати допомоги на дітей, яким так гордяться Президент та помаранчеві, насправді ніхто детально не аналізував. Якщо зростання народжуваності відбулося рівномірно по всіх соціальних групах, то це добре. А якщо більше народжувати стали ті, хто робить це лише задля отримання грошей? Але ж народити дитину це одна справа, а її виховати? Для цього потрібен нормальний дитячий садок, школа в якій не вимагають коштів "на ремонт", інститут в який можна вступити за знання, а не за гроші. Безумовно демографічну кризу необхідно розв’язувати, але несистемний підхід може породити через півтора-два десятки років нові соціальні проблеми.

Однак повернемось до проблем середнього класу. Найпростіший приклад. Ніхто, ні в Уряді, ні в Секретаріаті Президента і пальцем не поворухнув, аби виконати широко анонсований указ Президента про ліквідацію податкової міліції. Про "бандитів у тюрмах" і "відділення бізнесу від влади", напевно не будемо.

Чому ж представникам помаранчевих не вдалося зробити хоч щось для своїх найпалкіших прихильників? Відповідь на це питання слід шукати в списку цих представників. Фактично, більшість помаранчевих лідерів є вихідцями з великого бізнесу. Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, Секретар Ради національної безпеки і оборони України Петро Порошенко, Перший віце-прем’єр Анатолій Кінах, Міністр транспорту Євген Червоненко, Глава Секретаріату Президента України Олександр Зінченко, Перший помічник Президента України Олександр Третьяков – цей список можна довго продовжувати. Ці люди, навіть при всіх наїздах на них з боку силових органів, не відчули і сотої частини того, що постійно відчували багато їх прихильників. Вони були відносно захищені, не спілкувалися безпосередньо з податківцями чи санстанцією, не готували бухгалтерську звітність, не економили гроші на дитячих іграшках, аби купити квартиру.

А після початку розбудови партії "Народний Союз Наша Україна" вони взяли цей процес під свій контроль. І хоча бажаючих вступити в Партію Ющенка були десятки, якщо не сотні тисяч (причому в переважної більшості це бажання було щирим, а не кон’юнктурним), це не дозволило створити у партії демократичне середовище. Народний союз став союзом представників великого бізнесу, які склали майже половину партійного списку на весняних виборах до Верховної Ради. Це, до речі, стосується і списку Блоку Юлії Тимошенко.

А середній і малий бізнес виявився осторонь. І звісно, було би марним очікувати від людей, зайнятих питаннями захисту та примноження свого бізнесу, що вони опікуватимуться інтересами тих, хто віддали за них свої голоси – надто далекі вони від народу. І народ відчув це. Тому гарячкові, але не до кінця щирі спроби врятувати партію, навряд чи будуть сприйняті її колишніми симпатиками.

"Середньокласники" ж, фактично залишились без своїх представників у владі. І сподіватися, що хтось перейматиметься їх проблемами, значить дати обдурити себе в черговий раз. Окрім Господа Бога, ніхто не буде піклуватися про тебе більше ніж ти сам. Ця стара мудрість і в даному випадку виявилася вірною.

Середньому класу вже пора по серйозному завагітніти політикою. Лише тоді є шанс народження з його рядів справжнього Месії, який, нехай навіть через сорок років, виведе народ із пустелі. Можливо ми цього й не заслужили, але нехай би хоч наші діти жили в Україні Обетованній.

Михайло Дяденко
для ХайВей
14.09.2008


15.03.2017
ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" розглядає питання про врегулювання проблеми вкладників, рахунки яких були відкриті на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя...
05.01.2017
Якщо говорити про економічні підсумки року, то самим провальним слід все ж вважати боротьбу з корупцією, від якої страждає українська економіка, і яка досить боляче на неї впливає.


07.07.2016
6 липня 2016 року Посол Італії в Україні Фабріціо Романо вручив від імені Президента Італії народному депутату України Оксані Білозір високу державну нагороду Італійської Республіки – Орден Зірки Італії з присвоєнням звання «кавалер».


Copyright - CLAPRI, 2008. All rights reversed. Яндекс цитирования
Головна Пошук Контакти