Публікації

Сучасний стан українських іммігрантів новітньої доби

Роль, яку відіграли видатні представники української діаспори у збереженні історико-культурної спадщини України, активізації її політичного життя, їх значення для гідного представлення України та українства на міжнародній арені, зрештою, для формування її сприятливого іміджу, безперечно, важко переоцінити.

Але зараз хотілося б звернути увагу на "пересічних" українських іммігрантів новітньої доби, хто з тих чи інших причин, загалом соціально-економічних, працює за кордоном. Саме на тих іммігрантів-новоприбульців, які ще не встигли стати діаспорою, тобто повноправними громадянами країни поселення, які можуть об'єднуватися в організаційні структури, що представляють інтереси цих громадян як етнічної спільноти на світовій арені.

Як відомо, в українській еміграції виокремлюють три хвилі переселенського руху і четверту – новітню хвилю: першу – з початку 70-х років ХІХ ст. до початку Першої світової війни; другу – період між двома світовими війнами; третю – Друга світова війна та повоєнні роки; і четверту – новітню хвилю української трудової міграції, яка вперше в історії України виникла в період творення української державності.

Ще однією особливістю новітньої міграції є її причини, що мають багато спільного з першим етапом української еміграції. Це низький рівень життя та соціальна невлаштованість, невпевненість у завтрашньому дні, неможливість реалізувати свої здібності (або принаймні задовольнити матеріальні потреби) в Україні.

Однак типове "обличчя" мігранта змінилося – це вже не селянин або низько кваліфікований робітник. Нині за кордон виїжджають ті, хто отримав вищу або середню спеціальну освіту, володіє іноземною мовою (здебільшого англійською), вміє працювати з комп'ютером.

Взагалі, поступове зростання освітнього рівня мігрантів простежується від першої хвилі до четвертої. Перші емігранти в основному були неписьменними, і тому виконували некваліфіковану, найважчу роботу, тоді як із середовища другої й третьої хвиль, що "вихлюпнули" за кордон переважно людей освічених, вийшли лідери громадсько-політичних та культурно-освітніх організацій.

Емігранти четвертої хвилі, як вже зазначалося, в основному є представниками гуманітарної, технічної інтелігенції, а однією з причин їх виїзду виявляється потреба реалізувати себе професійно. Проте не всім із них вдається знайти роботу, що відповідала б їх здібностям, запитам і рівню здобутої освіти. Нерідко вони змушені виконувати некваліфіковану, низькооплачувану роботу, заради того, щоб забезпечити собі або своїй родині більш-менш пристойний рівень життя.

На жаль, сьогоднішня Україна перетворилася на постачальника за кордон переважно інтелектуальної, висококваліфікованої й водночас дешевої робочої сили. Втрачаючи свій духовно-інтелектуальний потенціал, Україна, по суті, інвестує неоціненний живий капітал в економіку практично всіх розвинених країн світу. Адже за інших, більш сприятливих умов ці люди працювали б на користь нашої держави. Ще одним негативним моментом є те, що більшість з тих, хто від'їжджає з України, – молоді люди, які могли б створити тут сім'ю. Отже, демографічна криза в Україні поглиблюється.

Складається враження, що на державному рівні ніхто не переймається проблемою відпливу фахівців за кордон. Не ведеться належним чином державний статистичний облік (реальна кількість працівників-мігрантів суттєво перевищує офіційну). А головне – відсутні стратегії захисту й розвитку духовно-інтелектуального ресурсу української нації.

Новітні трудові мігранти, що працюють за кордоном, здебільшого не підтримують контактів з представниками старої еміграції, оскільки останні вважають новоприбульців звичайнісінькими заробітчанами, які далекі від їх ідейно-політичних прагнень. Опріч цього, життєві цілі старої й новітньої еміграції істотно відрізняються. Стара еміграція, або власне діаспора (офіційна назва – закордонні українці; у березні 2004 року Верховна Рада України ухвалила Закон "Про правовий статус закордонних українців"), – це громадяни країни поселення, добробут і всі права яких цілком забезпечені.

Новітні трудові мігранти зазвичай залишаються громадянами України – в основному вони приїжджають на певний час, щоб у різний спосіб поліпшити свій добробут і повернутися додому. Водночас є й ті, хто від'їжджає на постійне місце проживання і має на меті отримати громадянство країни свого поселення (це стосується головним чином США, Канади, Німеччини).

До найпоширеніших сфер зайнятості працівників-мігрантів належать: будівництво, сільське господарство (збирання врожаю), хатнє господарство (прибирання домівки, приготування їжі, доглядання дітей і немічних людей похилого віку), торгівля та сервіс (у тому числі готельний бізнес). А за ступенем легальності у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виокремити такі чотири якісно відмінні рівні:

– офіційна трудова міграція – переміщення українських громадян, які виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в країнах, що їх приймають (саме їх і фіксує офіційна статистика);

– неофіційна легальна міграція – поїздки наших співвітчизників за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути відстеженні вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах свого поселення;

– успішна нелегальна міграція – поїздки за кордон, що передбачають незареєстровану зайнятість видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн;

– міграція жертв злочинних угруповань – торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.

Найсерйозніша проблема четвертої міграційної хвилі, особливо нелегальних мігрантів, – правова незахищеність як з боку нашої держави, так і з боку країн їхнього перебування. А якщо зважити на масштаби цього явища, то можна хіба що здогадуватися про глибину соціально-психологічних деформацій українських мігрантів за кордоном та їхніх сімей в Україні.

Структура нашого суспільства не може вважатися повноцінною, оскільки численний прошарок із представників середнього класу формується за кордоном з трудових мігрантів. І хоч нас намагаються запевнити, що міграція має позитивні наслідки, зокрема, додаткове спрямування в Україну значних фінансових потоків, ми втрачаємо найцінніше – своїх людей. Міграція негативно позначається і на міжнародному іміджі України – адже українські мігранти, зокрема, в країнах Західної Європи, асоціюються насамперед з феноменом заробітчанства. Тоді як українці – не лише працелюбна, а й талановита нація, яка має бути гідно оцінена на світовій арені.

"Українознавство"

28.01.2009


15.03.2017
ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" розглядає питання про врегулювання проблеми вкладників, рахунки яких були відкриті на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя...
05.01.2017
Якщо говорити про економічні підсумки року, то самим провальним слід все ж вважати боротьбу з корупцією, від якої страждає українська економіка, і яка досить боляче на неї впливає.


07.07.2016
6 липня 2016 року Посол Італії в Україні Фабріціо Романо вручив від імені Президента Італії народному депутату України Оксані Білозір високу державну нагороду Італійської Республіки – Орден Зірки Італії з присвоєнням звання «кавалер».


Copyright - CLAPRI, 2008. All rights reversed. Яндекс цитирования
Головна Пошук Контакти