Україна сьогодні

Безвиграшна лотерея
Цікавий випадок стався нещодавно з одним із пасажирів авіакомпанії Ryanair. Вигравши в моментальну лотерею на борту літака десять тисяч євро, він несподівано виявив, що гроші виплачують не відразу, а після прильоту. І так засмутився, що зі злості... з’їв свій призовий білет. Історія могла б видатися неймовірною. Але не для тих, хто спостерігає за перипетіями української політики.

Наші державні мужі їдять свої щасливі білети на очах у публіки регулярно. Причому, як правило, у найнесподіваніший момент. Хто міг, скажімо, припустити, що головною проблемою виборчої кампанії Арсенія Яценюка виявляться не підступи конкурентів, а креативні знахідки його власної команди? Втім, навіть на цьому тлі рішення Сергія Тігіпка стати віце-прем’єром в уряді Азарова наступного дня після того, як він сам заявив, що "жодна пристойна людина з такою владою не співробітничатиме", виглядає вже геть неймовірним кульбітом. В очах здивованого експертного співтовариства застигло одне німе запитання: "Навіщо?"

Люди, втаємничені в кухню нової влади, втім, переконані, що в Україні більш слушно запитувати не "навіщо?", а "чому?" І у випадку з Тігіпком цілком правдоподібна відповідь лежить на поверхні — тому що він був і залишається банкіром, навіть підсвідомо впевненим у тому, що ризик має бути прорахованим, а політичні успіхи потрібно швидше конвертувати в щось більш відчутне. Зрештою Сергій Леонідович — на відміну, скажімо, від Яценюка — ще перед другим туром висловив готовність працювати в уряді того кандидата, який переможе на виборах. Щоправда, тоді йшлося про роботу як прем’єра. Але цю посаду пропонувала йому тільки Тимошенко. Янукович ні про що конкретно не казав. З іншого боку, до завершення виборів у Тігіпка ще було що запропонувати потенційному роботодавцеві: нехай не всі 13% тих, хто проголосував за нього в першому турі, але при мінімальному розриві й кілька відсотків тих, хто міг дослухатися свого обранця, були б не зайві. А після того як переможця оголошено — чим може бути цікавий Сергій Леонідович Віктору Федоровичу? Іміджем реформатора, який подає надії? Але цього явно недостатньо для того, щоб просити посаду прем’єра.

Можливо, через це свої шанси на прем’єрство місяць тому Тігіпко оцінював скептично. І критикував Януковича значно активніше, ніж до виборів. Створювалося враження, що "бронзовий призер" готується до тривалої опозиційної кампанії з розрахунком конвертувати свій «президентський» результат на місцевих, а може й парламентських, виборах — тим паче що коаліційні пазли в чинній Верховній Раді ніяк не складалися. Зате помітно лояльнішим став "принциповий опозиціонер" Яценюк. І теж це можна пояснити: він несподівано (а можливо, не так уже й несподівано) зрозумів, що може запропонувати новоспеченому президенту не ефемерні 7% рейтингу, а цілком відчутний внесок у "святу справу" консолідації влади. Щоправда, не як лідер нового політичного проекту, а як звичайний депутат від фракці "НУ—НС", яка дихає на ладан. Давши нашоукраїнцям шанс запропонувати на посаду прем’єра представника зі "свого середовища" і в такий спосіб приєднатися до коаліції з регіоналами, не втративши обличчя.

Про те, що Арсеній Петрович вірив у здійсненність цієї комбінації, свідчать різкі зміни в його поведінці, про які з чималою часткою іронії розповідали колеги по фракції. Інша річ, що Янукович міг би й не захотіти грати в гру, запропоновану Яценюком. Перевірити справедливість такої версії можна було єдиним способом — зібравши підписи 37 нунсівців під рішенням про союз з регіоналами. Але Арсеній Петрович і Давид Важаєвич, який виступив як промоутер проекту, нашкребли тільки 30 автографів, і в урочний час Яценюк перетворився... ні, не на Попелюшку, звісно. А знову на "принципового опозиціонера".

Нашоукраїнці, щоправда, досить активно стали поширювати інформацію про те, що "Арсеній просто надто багато просив". І посаду прем’єра, і портфелі десятка губернаторів, та ще й "у присутності Віктора Балоги"... Чого в цих чутках більше — бажання дошкулити Яценюку чи, навпаки, — спроби додати йому ваги — сказати складно. Тільки на Банковій їх не підтверджують, повідомляючи в приватних бесідах, що просив екс-спікер для себе зовсім небагато. Хоча й досить наполегливо. Адже йому теж банківська справа не чужа. І він теж не проти "капіталізувати" результат президентської кампанії. А можливостей для цього з кожним днем меншає. Спочатку місцеві вибори "підвісили" на невизначений строк. А з допомогою змін до регламенту і перспективу дострокових виборів зробили досить туманною.

До речі, різкість, з якою і Яценюк, і особливо Тігіпко оцінили таке вільне поводження регіоналів із Конституцією, можна пояснити не стільки любов’ю обох політиків до Основного Закону, скільки обуренням тим, з якою безцеремонністю перед ними захряснули це саме "вікно можливостей". Щоправда, обурений Арсеній Петрович — нехай навіть вимушено, — але демонстративно пішов в опозицію. А обурений "політичним рейдерством" Сергій Леонідович відправився прямо в уряд. Ставши одним із семи (!) віце-прем’єрів.

Розворот виявився настільки несподіваним, що любителі конспірології поквапилися зробити висновок, буцімто Тігіпка чимось шантажували. Як мінімум — у переносному сенсі. Не секрет, скажімо, що не все так просто виявилося з продажем його активів шведським партнерам. Та й президентську кампанію, на відміну від багатьох інших претендентів на роль "третьої сили", Сергій Леонідович вів переважно на свої гроші. Люди більш цинічні припустили, що все було набагато простіше. Мовляв, один заможний прибічник Тігіпка — на ім’я Ігор — просто сказав "треба". Пояснивши заодно, що дуже зацікавлений у тому, аби в уряді був захисник його інтересів. І якщо лідер "Сильної України" хоче демонструвати свою силу в опозиції, доведеться шукати для цього когось іншого. Найбільш компліментарну для новоспеченого віце-прем’єра версію висунув "Комерсант": мовляв, він порадився з дипломатами, чи визнають "коаліцію тушками" у світі, й коли зрозумів, що визнають, вирішив іти.

Усі, правда, знають, що при цьому Тігіпко розраховував на більше. Але в тому, що його статус у Кабміні виявився таким скромним, на Банковій радять звинувачувати самого себе. Адже спочатку йшлося про те, щоб справді зробити з Сергія Леонідовича повноцінного керівника "реформаторського блоку" — із можливістю привести своїх людей на ключові позиції у підвідомчих віце-прем’єрові міністерства. Хоча сам Янукович остаточно такої схеми не схвалив. Але й Тігіпко почав крутити носом і робити двозначні публічні заяви. Тому, коли президент запросив кандидата на вирішальну зустріч, ішлося вже тільки про посаду для нього. Правда, здвоєну — віце-прем’єр, він же — міністр економіки. Не можна сказати, що Сергій Леонідович пішов із Банкової окриленим, але як мінімум у робочому настрої. А наступного дня виявилося, що необхідно терміново задовольняти амбіції партнерів із коаліції й заохочувати членів команди президента, які пройшли з ним через непрості випробування, — і лідер "Сильної України" отримав те, що отримав. Кажуть, Тігіпко після цього навіть відмовився подавати необхідні для затвердження документи — включно з декларацією про доходи. Папери, правда, знайшли й без нього, — тим більше що список, на щастя, практично повністю збігається з тим, який потрібний для висунення кандидатом у президенти.

До претендента на роль "головного реформатора країни" регіонали взагалі ставляться без особливого пієтету. Натякаючи на те, що свій "реформаторський блок" є про запас і в президентській адміністрації (і компетентність Ірини Акімової видається нітрохи не меншою). А якщо надто задиратиме носа (або балуватиметься несанкціонованими політичними проектами) сам Тігіпко, його завжди можна замінити на іншого, не менш перспективного реформатора. Адже для Банкової претенденти на роль «третьої сили» — на одне обличчя. "Двоє зі
скриньки". Просто, мовляв, зараз владі вигідно, щоб Яценюк був в опозиції. А якщо кон’юнктура зміниться і, скажімо, коаліцію доведеться переформатовувати, місце знайдеться і для Арсенія Петровича. Тим паче що, конкуруючи з Тимошенко на полі опозиції, він мимоволі змушений буде доводити, що є коли й не більшим опонентом влади (у Юлії Володимирівни в цьому, мабуть, немає рівних), то, як мінімум, більшим реформатором.

Якщо Яценюка стануть кооптувати у владу, то реформатора-опозиціонера не так уже складно буде ліпити з Тігіпка. Щоб усе виглядало якомога природніше, він може навіть демонстративно гримнути дверми й заявити сакраментальне: "Я хотів, а мені не дали". І Тимошенко конкурувати з ним зовсім не просто — оскільки вона свого часу пропонувала йому посаду прем’єра. Втім, бютівці й зараз радісно танцюють на граблях, закликаючи Арсенія Петровича у свій опозиційний уряд. Той, правда, не йде. А навіщо? Зберігаючи формальну самостійність, він має можливість домовитися з усіма — на цілком взаємовигідній основі. "Тіньовий" кабінет Яценюк може сформувати й сам. А для боротьби з дідівщиною у парламентській меншості є вже випробувані методи. Адже це коаліцію більшості формувати "тушками" вважається ганебно, а про опозицію КС нічого не казав...

Ну, а найбільш дивно, що практично всіх — так чи інакше — ситуація, котра склалася, влаштовує. І влада, і опозиція (хоч би скільки їх було) почуваються комфортно. Претенденти на роль "молодих та перспективних" упевнені в завтрашньому дні, вдало вписавшись у нинішні, як заведено казати, розклади, і мають намір відшкодувати втрати минулої президентської кампанії. А ті, хто сподівався, що в Україні з’явиться справжня "третя сила"? Може, здогадаються, що час перестати вірити в казки. Про те, що є диво-богатирі, які здатні "все за нас робити". І почнуть учитися покладатися лише на самих себе. Або, як мінімум, зрозуміють, що гратися з нинішніми українськими політиками у "вірю — не вірю" — це лотерея. Можливо, азартна. Але без жодної надії на виграш.

Олексій Мустафін, Дзеркало тижня
14.03.2010


Вересень 2017
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1  2  3
 4  5  6  7  8  9  10
 11  12  13  14  15  16  17
 18  19  20  21  22  23  24
 25  26  27  28  29  30
Україна сьогодні

—  ПриватБанк вирішує питання виплат вкладникам Криму - Оксана Білозір

—  Експерт пояснив, що стало провалом для української політики в 2016 році році

—  Президент Італії нагородив Оксану Білозір Орденом Зірки Італії

—  Корупційні ігри нафтогазових "патріотів"

—  Нафтогаз і "Укргазвидобування": новий корупційний скандал?

—  Поки ЦВК рахує голоси, лідери партій торгуються за крісла у Раді

—  Ремонт дорог "по-киевски": бессмысленный и беспощадный

—  Магнитные бури в Раде: Януковича обозвали Тимошенко, а чернобыльцев - афганцами

—  Праймеріз чи ще одна утопія?

—  Громадянське суспільство: між рибою і вудкою

—  Команда, яка прийшла до влади, говорить одне, а робить інше

—  Back in the USSR

—  Патріарх Кирило стане третьою людиною в Росії, якщо виконає Велику місію

—  Що таке Батьківщина і чому вони не патріоти

—  Після інавгурації Президента в Україні почався наступ на парламентаризм

—  Україна між "тут" і "там": як здобутися на українську владу?

—  Реформа освіти: кому потрібна 11-річка?

—  День народження Януковича - ярмарок марнославства

—  Суспільне телебачення: спроба №2

—  "Жить стало веселее"

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 >>
Copyright - CLAPRI, 2008. All rights reversed. Яндекс цитирования
Головна Пошук Контакти