Україна сьогодні

Україна International
Глобалізація дозволяє не лише порівнювати вітчизняну політику з політичними особливостями іноземних держав, але й шукати аналогії між політичними діями українських політиків і держав Європи і світу. Буквально на поверхні лежать вельми цікаві аналогії.

Після перемоги Віктора Януковича у президентських перегонах поведінка Партії регіонів дедалі більше нагадує дії Сполучених Штатів, причому вже в сучасному світі, коли говорити про одноосібне лідерство Вашингтона на світовій арені не випадає. "Регіонали" з настирливістю, гідною набагато кращого застосування, проштовхують власне бачення розвитку ситуації в країні, особливо не озираючись на Конституцію. Поки немає підстав вважати, що соратники Віктора Януковича збираються серйозно зважати як на своїх опонентів, так і на союзників, і лише економічний провал здатний охолодити гарячі голови прибічників «регіональної» експансії у всіх сферах суспільно-політичного життя.

Про союзників Партії регіонів необхідно згадати окремо. Блок Литвина є старожилом перебування у владі, певне, пауза, що сталася в 2006 – 2007 роках, в депутатському статусі Володимира Литвина позначилася на його прагненні не віддалятися від владних важелів на значну відстань. Можливо, саме тому дії "народників" сьогодні скидаються на політику Японії. Та під час Другої світової війни напала на Сполучені Штати, але після своєї поразки перетворилася на "непотоплюваний авіаносець американського імперіалізму". Точно так само і литвинівці, які зовсім недавно входили в коаліцію з БЮТ і НУНС, сьогодні стали союзниками «регіоналів» і комуністів.

Роздвоєння свідомості спостерігається і в українських комуністів. Безсумнівно, соратники Петра Симоненка хотіли б бути схожими на своїх китайських ідеологічних соратників, що продовжують дивувати світ успішними перетвореннями в найбільш багатонаселеній країні світу. Але в підсумку виявляється, що КПУ значно більше схожа на КНДР – так само, як і північнокорейська республіка комуністів, серйозно залежить від зовнішньої матеріальної допомоги, і за гучною риторикою намагається приховати внутрішні проблеми. Через невідповідність між марксистською ідеологією і вітчизняною практикою українські комуністи можуть втратити парламентську прописку, що в українських умовах може призвести партію до політичного забуття.

У свою чергу головна, принаймні, найчисленніша опозиційна сила – БЮТ – у своїй політичній поведінці неабияк скидається на Росію. Авторитарні замашки і невгамовна схильність до популістських рішень, яку демонструє Юлія Тимошенко, схильність до монополізації впливу і розмашисте прагнення опинятися в багатьох конфліктних ситуаціях ріднять біло-сердечних з Кремлем. Правда, якщо Росія упевнено будує суверенну демократію, то бютівці шарахаються від солідаризму до лідерства Тимошенко в націонал-патріотичному таборі. Об'єднує лідера української опозиції з державою, що претендує на лідерство на пострадянському просторі, і непорушна упевненість у власній унікальності та непогрішності.

Закляті друзі Юлії Володимирівни з "Нашої України – Народної самооборони" значно більше нагадують Європейський Союз. Правда – зовсім не прагненням дотримуватися демократичних принципів, яким відрізняється третя за величиною парламентська фракція. Подібно до західних сусідів України нунсівці в благодатні часи розширювалися і зміцнювалися, відкладаючи на потім розв’язання гострих проблем внутрішнього розвитку. Поєднання політичної та економічної кризи змусило членів НУНС виживати поодинці, практично як держави єврозони, що поодинці розбираються зі своїми внутрішніми проблемами.

Досить яскраво в цьому плані поводиться група "Народна самооборона", що нагадує сучасну Польщу. Як і наші сусіди-партнери, "самбісти" на чолі з Юрієм Луценком вирізняються схильністю до демонстрації гіпертрофованих амбіцій і власної значущості. Давнішній перфоманс Юрія Віталійовича у Франкфуртському аеропорту взагалі можна назвати "слов'янською відповіддю Берліну". Не варто, втім, забувати, що сміливість "самбістів" підкріплена їх послідовним рівнянням на Юлію Тимошенко, яка старанно опікає своїх серед чужих у союзній парламентській фракції.

Якщо говорити про політиків-одинаків, то поведінка Арсенія Яценюка дуже нагадує Ізраїль. Як і єврейська держава, лідер "Фронту змін" войовничий, переконаний у своїй камуфльованій правоті і полюбляє епатувати громадську думку. Вундеркінд української політики спробував себе у владі, а зараз сповнений рішучості стати опозиційнішим самої Юлії Тимошенко. Недоброзичливці підозрюють, нібито Яценюка на опозиційність благословив особисто Віктор Янукович, що лише підтверджує аналогію з Ізраїлем, опікуваним Штатами.

Ще один представник "третьої сили", Сергій Тігіпко, нагадує Францію часів Наполеона. Сергій Леонідович демонструє наполеонівські плани і готовий на самоті підкорити якщо не весь світ, то Україну. Траєкторія його політичної кар'єри досить хитромудра, але корсіканський поручик Бонапарт був значно успішнішим за вихідця з дніпропетровського комсомолу, до якого назавжди приклеївся ярлик "молодий і перспективний". До речі, Наполеон не укладав союзів, подібних до альянсу Тігіпка з "регіоналами", оскільки добре розумів їх нежиттєздатність.

Хоч як це парадоксально, але екс-президент Віктор Ющенко своєю поведінкою нагадує Україну на міжнародній арені. Розтринькані шанси, втрачені союзники, періоди вимушеної ізоляції і короткочасні медові місяці з численними партнерами поріднили на ментальному рівні Віктора Андрійовича з країною, якій він служив на посаді глави держави. Можливо, тому обіцянки Ющенка стати лідером націонал-демократичних сил сприймаються політичними експертами зі скептичною усмішкою.

Вітчизняні олігархи, без яких важко уявити функціонування української політики, прагнуть бути чимось на зразок Швейцарії. Справа не лише в прагненні накопичувати кошти, але і в неприхованому бажанні енергійно загрібати жар чужими руками, інвестуючи в різноманітні політичні проекти. Позалаштунковий вплив має сенс прикривати демократичними процедурами, тому референдуми і плебісцити мають в олігархічному середовищі велику популярність. Ну а партійні квитки в середовищі українських олігархів – швидше виняток і данина поваги окремим політикам, аніж інструмент впливу.

Євген Магда, "Главред"

23.03.2010


Листопад 2017
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1  2  3  4  5
 6  7  8  9  10  11  12
 13  14  15  16  17  18  19
 20  21  22  23  24  25  26
 27  28  29  30
Україна сьогодні

—  ПриватБанк вирішує питання виплат вкладникам Криму - Оксана Білозір

—  Експерт пояснив, що стало провалом для української політики в 2016 році році

—  Президент Італії нагородив Оксану Білозір Орденом Зірки Італії

—  Корупційні ігри нафтогазових "патріотів"

—  Нафтогаз і "Укргазвидобування": новий корупційний скандал?

—  Поки ЦВК рахує голоси, лідери партій торгуються за крісла у Раді

—  Ремонт дорог "по-киевски": бессмысленный и беспощадный

—  Магнитные бури в Раде: Януковича обозвали Тимошенко, а чернобыльцев - афганцами

—  Праймеріз чи ще одна утопія?

—  Громадянське суспільство: між рибою і вудкою

—  Команда, яка прийшла до влади, говорить одне, а робить інше

—  Back in the USSR

—  Патріарх Кирило стане третьою людиною в Росії, якщо виконає Велику місію

—  Що таке Батьківщина і чому вони не патріоти

—  Після інавгурації Президента в Україні почався наступ на парламентаризм

—  Україна між "тут" і "там": як здобутися на українську владу?

—  Реформа освіти: кому потрібна 11-річка?

—  День народження Януковича - ярмарок марнославства

—  Суспільне телебачення: спроба №2

—  "Жить стало веселее"

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 >>
Copyright - CLAPRI, 2008. All rights reversed. Яндекс цитирования
Головна Пошук Контакти