Україна сьогодні

Закон сірих джунглів

Президент Віктор Янукович вніс до Верховної Ради проект Закону про основи внутрішньої і зовнішньої політики. Основним його нововведенням стало проголошення "позаблоковості" України.

Позаблоковість в інтерпретації Януковича означає "неучасть України у військово-політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного співробітництва з НАТО та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес; забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі".

Перехідні положення передбачають виключити норму про вступ до НАТО як мету політики із Закону про основи національної безпеки. Тепер ця норма звучатиме наступним чином: "набуття членства у Європейському Союзі при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією". Російська Федерація тут присутня як демонстрація чергового прогинув східному напрямі. Таке формулювання існувало раніше й щодо НАТО, і тоді опоненти вступу казали, що вступ до Альянсу не можливий, якщо Росія виступає проти.

Тепер, чіпляючись за ці ж гачки будуть говорити, що Росія має право заблокувати вступ України до НАТО.

Тривалий час у риториці нинішньої влади була тема довіри зовнішніх партнерів до українського керівництва. Про це на всіх зустрічах говорив Янукович. Але склалося так, що нинішня українська влада є солодкою для всіх – для Росії, для Сполучених Штатів Америки, для Заходу. При цьому вона не є такою вже й солодкою для українського суспільства, народу і його стратегічних інтересів.

Тому що насправді питання НАТО – це єдиний шлях, який може забезпечити в нинішніх політичних умовах безпеку Україну на довгострокову перспективу. Для українських експертів це – аксіома. Просто у нас таке географічне розташування, у нас є відповідний баланс геополітичних сил та їхньої розстановки. Іншого шляху для гарантування безпеки в Україні на цей час просто не існує. Це не означає, що такий шлях не може з’явитися у майбутньому.

Коли говорять про позаблоковість, треба розуміти, що в нинішньому світі є максимум три держави, які можуть дозволити собі позаблоковість і бути центрами сили – США, Китай та Росія. Причому Росія з певними часовими застереженнями, з огляду на ті процеси, які відбуваються в цій країні.

Нам говорять про приклади позаблоковості окремих європейських держав – Швейцарію, Фінляндія, Швеція і Австрія. Всі ці приклади абсолютно не корелюються з українською ситуацією. По-перше, це винятки. Майже всі країни, які існують у Європі, вже вступили до НАТО або прагнуть вступити.

Такі державі, як Австрія та Швейцарія, перебуваючи в цілковитому оточенні країн НАТО, і так користуються повним захистом Альянсу.

Що стосується Швеції і Фінляндії. Шведський нейтралітет – це дуже цікава річ. Вже десятиліття як розсекречено документи "холодної" війни, в яких записано, що Швеція в 1949 році підписала угоду із США, як представником НАТО про те, що у випадку гарячої війни на континенті, вона стає еквівалентом НАТО і буде на боці США. Тобто її нейтралітет дуже умовний. Швеція дуже активно працює зараз із Альянсом по всіх програмах. По суті вона була союзником Заходу під час "холодної" війни і залишається ним на сьогоднішній день.

Кабінет міністрів Фінляндії дав вказівку Міністерству оборони підготувати план вступу Фінляндії до НАТО. Цей вступ сьогодні в Росії розглядають як цілком реальну перспективу.

Кардинальна відмінність цих позаблокових держав від України полягає в тому, що вони невеликі. За великим рахунком вони нікому не потрібні. Контроль над цими країнами нічого не вирішить в Європі. І це кардинально відрізняє їхню ситуацію від української. Тому що Україна є дуже великою державою, найбільшою в Європі. Це держава з виходом до стратегічних регіонів із населенням 46 мільйонів осіб. Це держава із відповідним військово-промисловим, економічним та транзитним потенціалом. І контроль над Україною набагато важливіший для потенційного недоброзичливця, ніж контроль над такими державами, як Фінляндія, яка має 4 мільйони населення, чи Швеція, яка має 7 мільйонів населення. Ці держави як "невловимий Джо", який є невловимим через те, що його ніхто не ловить. А Україну, на жаль, ловлять.

Це дуже добре видно по тому, що на нашій території відбувалися події двох останніх світових воєн. У цих війнах йшла боротьба за контроль над Україною. Всі ці ситуації є для нас дуже загрозливими: після кількох геноцидів, після кількох воєнних проблем не можна говорити, що Україна може бути захищена, не маючи ядерної зброї і не перебуваючи у військово-політичному альянсі, це повна безвідповідальність.

Я думаю, що нинішня влада здає інтереси і на вербальному рівні, і на фактичному рівні, не отримуючи нічого в обмін на це. Безпека країни для будь-якого політика чи державного діяча, який поважає цю країну, це пріоритет номер один. Без безпеки в світі всі інші цінності нічого не означають.

Наприклад, мав Кувейт дуже процвітаючу економіку в 1991 році, але він не мав безпеки. Все закінчилося тим, що його просто приєднали в якості провінції, а його всі багатства були захоплені. Тобто багатство і добробут без безпеки – це швидше загроза для існування держави. Тому що є багато претендентів на цей добробут.

Сьогодні найбідніша країна Європи, Болгарія, яка починала у набагато гірших умовах, яка не мала стратегічних підприємств, яка не має транзитного потенціалу, яка нецікава з транзитної точки зору, має в 2-2,5 рази більший дохід на душу населення, ніж Україна. Тобто вони стартували з гірших умов, але завдяки вступу до НАТО та ЄС, вони зараз в кращих умовах. І це найбідніша країна в Європейському Союзі. Те саме можна сказати про Румунію та Польщу. Тобто до тих країн, які гарантують собі безпеку, по-іншому ставляться інвестори, зовсім не так, як до країн, де можуть виникнути якісь конфлікти, які є нестабільні і незрозумілі для західних інвесторів. Це все очевидні речі, які підтверджуються арифметично, статистикою по всіх країнах світу, починаючи від Словенії і закінчуючи Естонією. Це речі, які наші політики не хочуть помічати.

Наше нинішнє керівництво затиснуте в певні персональні залежності від Росії. Було б дуже добре, якби на окремих політиків з Партії регіонів найшло таке прозріння, що риторика – це одне, а практичні інтереси держави, які зрозумілі для абсолютної більшості експертів, - це речі, які мають виконуватися, тому що це питання виживання держави.

З іншого боку ми бачили певні заяви з боку Януковича, що він має намір виконувати підписані Україною документи, зокрема, виконувати річну програму Україна-НАТО. Крім того, Янукович заявив, що він налаштований на виконання хартії Україна-США. ця Хартія була підписана у грудні 2008 року. Там закріплені механізми співпраці України зі Сполученими Штатами Америки. Крім того, записана дуже хороша фраза про те, що суверенітет і територіальна цілісність України є життєвим інтересом США. США демонструють на нинішньому етапі намагання уникнути якихось додаткових ліній відповідальності. Україна в цих умовах може добитися підтримки своєї територіальної цілісності, суверенітету і незалежності, якщо сама серйозно поставиться до них. За нас це ніхто не вирішить, навіть якщо були записані такі красиві слова у двосторонніх документах. .

На жаль, ми побачили по кадровій політиці нинішньої влади, що вона не є повністю суверенною в цілій низці дуже важливих для країни питань. Я думаю, що це велика помилка – штучне створення напруги в країні по лінії гуманітарних питань. Тобто Янукович постійно говорив про об’єднання країни, але зробив такі кадрові призначення, які не об’єднують навіть арифметичної більшості. Тобто це заганяння себе в нішу максимум третини електорату. Цими кадровими призначеннями нинішній президент сам загнав себе в цю нішу, в якій він не виграє на демократичних виборах. Вочевидь. президента просто підштовхують, щоб він запровадив у нас авторитарний режим, відновив керованість, про що він постійно говорить.

Політика позаблоковсті і намагання її закріпити законодавчо є обмеженням дієздатності української зовнішньої політики. Це обмеження її потенціалу маневру. Україна відмовляється від можливостей політичного і дипломатичного маневрів, при цьому отримуючи нуль або навіть від’ємну величину. Я думаю, що це нерозумна і некваліфікована політика, яка по суті є не торгівлею, а здачею національних інтересів.

Отже, законопроект Януковича робить одну важливу річ – засовує Україну в "сіру зону", тобто в "зону" з вкрай обмеженою безпекою, дуже серйозними загрозами дестабілізації, в тому числі зовнішньої, загрозами війни, відсутності гарантій безпеки, з кардинальними проблемами для інвестиційного клімату тощо

В умовах позаблоковості - що робитиме Україна в разі виникнення "Тузли – 2"? Що робитиме в цьому випадку влада – передбачити неважко. В очевидному нас сьогодні варіанті – її представники дружно запишуться в поліцаї.

Фактично, сьогодні завдяки своїй безвідповідальній еліті наша держава з колосальними ресурсами і можливостями, у найважливішому для будь-якої держави питанні безпеки програла карликовим Латвії й Естонії. Ці країни вже давно приєдналися до НАТО і ЄС, хоча, на відміну від України, не здатні зробити вагомого внеску у спільну безпеку країн євроатлантичного простору.

Слід відзначити, що будь-який український уряд, крім відверто зрадницького, буде прагнути якнайшвидше приєднатися до НАТО, просто тому, що це відповідає життєвим інтересам України. Більшість національних інтересів України у сфері безпеки є близькими, а подекуди тотожними інтересам НАТО та його держав-членів. Це стосується насамперед інтересу збереження незалежності й територіальної цілісності України, та забезпечення міжнародного миру в Східній Європі. НАТО є і ще довго залишатиметься стрижневою структурою міжнародної безпеки у нашому регіоні. Україна завдяки своїм розмірам, стратегічному геополітичному розташуванню та військовим можливостям здатна посісти достойне місце в НАТО.

Нинішній законопроект –це законопроект адміністрації, що наважується змінювати зовнішній курс, не набравши навіть 50 % голосів, ні на парламентських, ні на президентських виборах. Тому він не має належної суспільної легітимності. Нинішня влада стоїть "на задніх лапах" навіть не перед своїм виборцем, а перед іноземною країною. Між тим, французький президент де Голль якось сказав: "Хай краще я зраджу своїх виборців, ніж я зраджу свою країну". Не кажучи вже про інтереси інших країн.

Олександр Палій, "ForUm"



07.06.2010


Вересень 2017
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1  2  3
 4  5  6  7  8  9  10
 11  12  13  14  15  16  17
 18  19  20  21  22  23  24
 25  26  27  28  29  30
Україна сьогодні

—  ПриватБанк вирішує питання виплат вкладникам Криму - Оксана Білозір

—  Експерт пояснив, що стало провалом для української політики в 2016 році році

—  Президент Італії нагородив Оксану Білозір Орденом Зірки Італії

—  Корупційні ігри нафтогазових "патріотів"

—  Нафтогаз і "Укргазвидобування": новий корупційний скандал?

—  Поки ЦВК рахує голоси, лідери партій торгуються за крісла у Раді

—  Ремонт дорог "по-киевски": бессмысленный и беспощадный

—  Магнитные бури в Раде: Януковича обозвали Тимошенко, а чернобыльцев - афганцами

—  Праймеріз чи ще одна утопія?

—  Громадянське суспільство: між рибою і вудкою

—  Команда, яка прийшла до влади, говорить одне, а робить інше

—  Back in the USSR

—  Патріарх Кирило стане третьою людиною в Росії, якщо виконає Велику місію

—  Що таке Батьківщина і чому вони не патріоти

—  Після інавгурації Президента в Україні почався наступ на парламентаризм

—  Україна між "тут" і "там": як здобутися на українську владу?

—  Реформа освіти: кому потрібна 11-річка?

—  День народження Януковича - ярмарок марнославства

—  Суспільне телебачення: спроба №2

—  "Жить стало веселее"

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 >>
Copyright - CLAPRI, 2008. All rights reversed. Яндекс цитирования
Головна Пошук Контакти