Україна сьогодні

Українська матриця
Чергова річниця прийняття Конституції в Україні стала чимось на зразок свята зі сльозами на очах.

З одного боку, це традиційний рубіж завершення політичного сезону, з іншого – привід для гучних заяв державних діячів і партійних лідерів.

Віктор Янукович досить прогнозовано пообіцяв коригувати Конституцію відповідно до змінних реалій. Нічого дивного – Віктору Федоровичу непогано було б закріпити юридично консолідовані по праву переможця президентських перегонів повноваження. Захищати Конституцію від Януковича і вносити власні зміни, що гарантують права опозиції, планує Юлія Тимошенко.

На жаль, конституційний процес в Україні вже багато років протікає згідно з принципами політичної доцільності. З вікопам'ятного всеукраїнського референдуму під керівництвом тодішнього "директора парламенту" Олександра Волкова в квітні 2000 року почалася боротьба за перекроювання повноважень глави держави. Леонід Кучма вирізнявся неабиякою винахідливістю і наполегливістю в цьому питанні. Мабуть, далися взнаки навички радянського господарника, якому необхідно було дістати комплектуючі для виробництва за будь-яку ціну. Проте "касетний скандал" і обструкція, влаштована світовою спільнотою, змусила Банкову змінити тренд – запропонувати переформатування влади у форматі парламентсько-президентської республіки в умовах набуття популярності Віктора Ющенка.

Квітень 2004-го став проміжним фінішем конституційного процесу: дбайливо збита конституційна більшість дала збій в останню мить, подарувавши моменти радості тодішнім членам фракції «Наша Україна» і співчуваючим. Масштаб президентських повноважень прирік Ющенка і Януковича на тезковбивчу виборчу кампанію, в якій переможцем міг стати лише один. Власне, і Помаранчева революція - це також наслідок політичної боротьби за право володіти реальними повноваженнями. І директорські навички Кучми виявилися в здатності протиснути бажані зміни виключно з благою метою збереження громадянського миру. Юлія Тимошенко, нагадаю, була єдиною, хто послідовно виступав проти скорочення президентських повноважень, хоча її рейтинг ще не давав надії на довічне прем'єрство.

Віктор Ющенко не відіграв назад політичну реформу, хоча і мав необхідний для цього запас політичної міцності. З християнським упокорюванням третій президент сучасної України вважав за краще стати живою ілюстрацією недосконалості конституційних змін, що набрали чинності 1 січня 2006 року. Протистояння з прем'єр-міністром Юлією Тимошенко стало притчею во язицех, а вітчизняна система влади на очах всієї країни втрачала керованість, яка (природа не терпить порожнечі) підмінялася корупцією, що захлеснула Україну. Конституційні ініціативи Віктора Ющенка, озвучені 31 березня 2009 року, були голосом волаючого в пустелі. Ні політична кон'юнктура, ні рейтинг глави держави не давали надії на швидку імплементацію ідеї створення двопалатного парламенту, відкритих списків на виборах і посилення президентських повноважень.

Сьогодні можна припустити, що навесні 2009-го Ющенко був змушений озвучити власний варіант конституційних змін, добре знаючи, що переговори про перекроювання Конституції між Тимошенко і Януковичем йдуть на всіх парах. Тодішній прем'єр-міністр була готова практично на будь-які поступки заради можливості зберегти за собою портфель глави Кабінету Міністрів. Але лідер Партії регіонів виявився непоганим тактиком, зумівши переграти Тимошенко. Знову Україна була приречена на виборчу кампанію, розраховану радше на провокацію інстинктів виборців, аніж на їхні здорові рішення. Чи варто дивуватися, що після перемоги Янукович постарався консолідувати максимальний обсяг повноважень, який можливий без голосування конституційною більшістю. "Регіонали" можуть набрати 2/3 депутатського корпусу під коаліційні прапори, але, добре пам'ятаючи помилки Леоніда Кучми, розробляють і власний варіант законопроекту "Про всеукраїнський референдум".

При цьому суспільно-політична ситуація в країні не тішить своєю новизною. Справа не лише в перманентній політичній кризі, але і в тому, що порядок денний влади і опозиції залишається стабільним і незалежним від персоналій. В Україні фактично немає політичної боротьби в цивілізованому розумінні цього слова – зі стабільними цінностями і наявністю чітких орієнтирів у протиборчих сторін. Партія регіонів і БЮТ поводяться, загалом, однаково – підминають партнерів, зачищають правове поле у власних інтересах, маніпулюють громадською свідомістю. Вступ до НАТО і стосунки з Росією – це жупели, якими вигідно крутити задля мобілізації виборців, а зовсім не задля вирішення глобальних проблем, які турбують суспільство.

Сьогодні на порядку денному стоїть питання раціоналізації дій влади і конструктивності поведінки опозиції. Владна коаліція прагне перекрити навіть мінімальні можливості для самовираження незгодних з її курсом. Розрізнені опозиціонери вважають за краще вмирати поодинці (у політичному сенсі), але не ставати підкаблучниками від політики. Тим часом перед Україною постають неабиякі виклики, і ті, хто вважає, що економічна криза завершилася, або безграмотні, або наївні. Не таємниця, що побудова громадянського суспільства, створення виразної фіскальної системи, євроінтеграція на ділі, а не на словах, можуть стати майданчиком для політичного компромісу. Все це – питання, що вимагають максимальної консолідації, стратегічні, а не тактичні проблеми розвитку країни.

Але, на превеликий жаль, сьогодні набагато ймовірнішим видається інший сценарій. Хоча змішана система виборів на місцях забезпечить приток у політику свіжої крові, старожили владних висот навряд чи почнуть шанувати новачків. У прагненні за будь-яку ціну зачепитися за свій шматок впливу будуть солідарні і представники влади, і опозиціонери. Та й президентська команда, схоже, підоспіє з конституційними змінами, яким даватимуть оцінку залежно від особистості їх розробника. Така українська матриця – нещадна в своїй зацикленості на дрібницях і неготовності мислити стратегічно.

Євген Магда, "Главред"

30.06.2010


Вересень 2017
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1  2  3
 4  5  6  7  8  9  10
 11  12  13  14  15  16  17
 18  19  20  21  22  23  24
 25  26  27  28  29  30
Україна сьогодні

—  ПриватБанк вирішує питання виплат вкладникам Криму - Оксана Білозір

—  Експерт пояснив, що стало провалом для української політики в 2016 році році

—  Президент Італії нагородив Оксану Білозір Орденом Зірки Італії

—  Корупційні ігри нафтогазових "патріотів"

—  Нафтогаз і "Укргазвидобування": новий корупційний скандал?

—  Поки ЦВК рахує голоси, лідери партій торгуються за крісла у Раді

—  Ремонт дорог "по-киевски": бессмысленный и беспощадный

—  Магнитные бури в Раде: Януковича обозвали Тимошенко, а чернобыльцев - афганцами

—  Праймеріз чи ще одна утопія?

—  Громадянське суспільство: між рибою і вудкою

—  Команда, яка прийшла до влади, говорить одне, а робить інше

—  Back in the USSR

—  Патріарх Кирило стане третьою людиною в Росії, якщо виконає Велику місію

—  Що таке Батьківщина і чому вони не патріоти

—  Після інавгурації Президента в Україні почався наступ на парламентаризм

—  Україна між "тут" і "там": як здобутися на українську владу?

—  Реформа освіти: кому потрібна 11-річка?

—  День народження Януковича - ярмарок марнославства

—  Суспільне телебачення: спроба №2

—  "Жить стало веселее"

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 >>
Copyright - CLAPRI, 2008. All rights reversed. Яндекс цитирования
Головна Пошук Контакти